Віталій Буяльський - один з найперспективніших молодих гравців в українському футболі. Хлопцеві 22 роки, і він вже встиг дебютувати за київське «Динамо» в Лізі Європи і Прем'єр-лізі, і не просто дебютувати, а забити дуже важливі голи.

Вашій увазі пропонуємо розгорнуте інтерв'ю Буяльського програмі «Великий футбол» з Олександром Денисовим на каналі «Футбол 1». Все те, що не увійшло в ефірі і чого не побачив глядач читайте в нашій статті.

- Як ти думаєш, в чому секрет твого успіху в «Динамо?

- У першу чергу у нас командний вид спорту. І у нас команда, тренер на кожній теорії, тренуванні каже, що головне - команда. Якщо буде команда - ми можемо чогось досягти. А якщо будемо грати як не команда, у нас шансів не буде. 

- Ти вже встиг звикнути до великої популярності? Після голів «Генгама» і «Металісту» стали впізнавати на вулиці?

- Та ні. Немає ніякої популярності. Особливо не впізнають. Як відчував себе, так і відчуваю. Ніякої зіркової хвороби у мене немає.

- Як по місту пересуваєшся?

- Іноді на громадському транспорті, іноді на таксі, іноді на машині.

- У тебе щільний графік тренувань, як часто буваєш вдома в рідній Калинівці?

- Нечасто, рази в 3-4 місяці. От після Нового року ще жодного разу не був. Коли випадають вихідні або невелика відпуста, в першу чергу їду додому. Поки особливо немає бажання поїхати кудись відпочити. Я народився в Калинівці, тут батьки живуть, багато друзів. Тільки хороші спогади про рідний дім.

У 13 років ти покинув батьківський дім і поїхав до Києва в спортивну школу. Розкажи про цей період?

 - Перший рік було дуже складно. Найскладніше було без батьків. В інтернаті навіть елементарно складно речі попрати, їсти приготувати, все не так як вдома, коли за тобою доглядає мама. Так, складнощі були, але зараз, коли згадую про це, то вже смішно.

Зі мною в школі-інтернат у Києві вчилися Тотовицький, Чорноморець, Акубардія. Багато хороших хлопців, але не всі пробилися. Потрібно в собі шукати причини. Хтось каже, гроші розбалували або машини. Але це не так, якщо людина поставила перед собою мету чогось досягти в житті, думаю, йому нічого не може завадити. Якщо у нього мета гроші, купити машину, більше мети немає, тоді немає сенсу грати у футбол!

- Як потрапив в структуру «Динамо»?

- Запросили в дубль «Динамо», тоді там працював Володимир Мунтян. Я приїхав, він подивився на мене, десь тиждень тренувався з командою. Потім сказали, що я підійшов і вже в 17 років підписав контракт з дублем. З приводу грошей, зарплати, то мені було все одно. Головне, що взяли. Давали екіпірування, безкоштовно одягали. 

- Розкажи про період у другій команді?

- Там уже пішов дорослий футбол, перші півроку не грав особливо. Одну, дві гри провів. Коли прийшов Олександр Хацкевич, я вже почав більше грати. Він мене і капітаном поставив і при ньому я почав прогресувати, як футболіст.

Грав по 90 хвилин, був капітаном, їздив на збори з першою командою, але сам розумів, що ще не підходжу для неї. І прийшла пропозиція відправитися в оренду в «Говерлу». Я довго не думав, мені сказали, що краще піти в оренду, і я поїхав в Ужгород.

- Що тобі дала оренда в «Говерлі»?

- У першу чергу спробував свої сили в Прем'єр-лізі. Тренер В'ячеслав Грозний повірив у мене, як у футболіста. Він переконав мене в тому, що я можу грати в УПЛ, що можу повернутися в «Динамо». Це було головне в Ужгороді.

- Через рік ти повернувся і заграв в основі ...

- У команду мене повернув Сергій Станіславович, коли став головним тренером. Я з ним поспілкувався і Ребров сказав, що на мене розраховує, як на футболіста. І для мене це, було дуже важливо почути. Я зараз намагаюся максимально, викладатися на кожному тренуванні, у грі. Щось може не виходить і це зрозуміло. Головне - бажання і прагнення чогось досягти.

- Як тобі працюється з Ребровим?

- Дуже цікаво. Весь тренувальний процес цікавий, і в спілкуванні він дуже приємна людина. Радий, що доля мене на даному етапі пов'язала з цим тренером.

- До збірної ти потрапив, будучи гравцем «Говерли» ...

- Сергій Ковалець сам подзвонив мені і сказав, що запрошує в збірну. Я здивувався, не очікував, що викличуть. Ніколи не вважав себе основним, намагався робити все, що тренер вимагав. Ми всі збираємося на тренуваннях і намагаємося доводити, що кращі.

- Ігор Суркіс говорив, що бачить тебе в національній збірній. Як ти до цих слів ставишся?

- Приємно, що президент команди таке говорить. Я постараюся виправдати його слова. Якщо, дай Бог, з часом я буду прогресувати, викладатися на кожному тренуванні, грі, думаю, що тренер збірної буде це бачити.

Виклик до національної команди? Нічого такого не чекав, сам розумів прекрасно: я не так вже багато зіграв, щоб викликати в головну команду. Коли буде впевненість якась, досвід, ще ігри за «Динамо», тоді можна говорити про збірну.

- У «Динамо» дуже велика конкуренція зараз на всіх позиціях, тебе це не лякає?

- Добре, що така конкуренція в команді. Завдяки цьому можна прогресувати. Є такі футболісти як Сидорчук, Гармаш, Беланда в центрі поля, Велозу той же, Рибалка. Для мене добре, що вони будуть в команді, є до чого прагнути!

- Ти гравець центру, як відчуваєш себе в захисті?

- Якщо навіть поставлять на позицію захисника, буду намагатися робити те, що на сьогоднішній день можу. Ми повинні всією командою і оборонятися, і атакувати. Звичайно, атакувати будь-якому футболісту більше подобається. Але потрібно виконувати і чорнову роботу, допомагати в центрі поля. Якщо я буду тільки атакувати, я не буду вже в команді.

Ви самі бачите, як команда почала грати при Сергію Станіславовичу. І командна гра, і індивідуально футболісти почали зростати. Якщо говорити, що Ребров вже багато зробив для «Динамо», то так, воно так і є. Футболісти грають один за одного, в колективі хороші відносини як з українцями, так і з іноземцями.

- Правда, що молоді гравці називають Шовковського «дядя Саша»?

- Буває й таке. Зрозуміло, що це футболіст - ідол «Динамо». Я у футболі, мабуть, набагато менше, ніж він в «Динамо». Тому якщо й говоримо «дядя Саша», це, напевно, повага до нього.

- Розкажи про дебютні голи за «Динамо» в Лізі Європи та чемпіонаті? Які у тебе були емоції після цього?

- Гол «Генгаму», можливо, став переломним у матчі. Нам потрібен був цей гол, щоб з'явилася в команді впевненість. І мені потрібна була впевненість. Адже це була перша моя гра в основному складі «Динамо», перша гра в Лізі Європи. То для мене була величезна відповідальність. В першу чергу хотілося проявити себе, показати, що не гірше тих легіонерів, які є. Так, можливо, в чомусь я їм і поступаюся, але з часом буду додавати і додавати. Як забив? Можливо, десь і пощастило. Тому що м'яч потрапив так вдало на ногу, я вдарив, а воротар не встиг зреагувати.

Гол «Металісту», ми на тренуваннях відпрацьовуємо такі комбінації. Ребров каже бігти в штрафну, якщо хочеш забити гол, якщо ж не хочеш, то стій в центрі поля, або піди і сядь на лавку. Втік у штрафну, Андрій здорово віддав, залишалося лише прийняти і забити.

- Віталік, з ким найбільше в команді дружиш?

- З усіма: українцями, легіонерами. Щоб дуже близько, то такого немає. З Владом Калитвинцевим спілкуюся непогано. З усіма молодими: Рибалкою, Ярмоленко, Сидорчуком.

 - Яка формула успіху Віталія Буяльського?

- Формули немає. Працювати, працювати, як на кожній роботі. Потрібно викладатися по максимуму. Потрібно любити свою роботу, слухати старших, тренерів, оточуючих і робити висновки. Важливо продовжувати працювати над собою.

У психологічному плані теж треба бути стійким. Десь можеш не грати, треба терпіти до кінця, працювати і, думаю, футбольний Бог все бачить.

- Журналісти вже починають набридати?

- Бувало й таке, але намагаюся не грубити. Просто м'яко пояснити, що в мене не виходить приїхати, дати інтерв'ю.

- Які цілі стоять перед «Динамо»?

- Виграти всі турніри, в яких беремо участь.

- «Динамо» - фаворит Ліги Європи?

- Не можу сказати, що на цьому етапі «Динамо» - фаворит. Тут уже всі команди хороші - «Фіорентина», «Дніпро». У всіх шанси рівні.

- Які плани у тебе на майбутнє? Хотів би виступати в Європі?

- Буду радий, якщо в майбутньому поїду грати до Європи. Але зараз про це говорити безглуздо. Уже згодом, якщо все буде добре в Києві, якщо буду більше грати, а тренер довірятиме, чому б і ні.

Після матчу з «Евертоном» в Ліверпулі з'явилася мрія грати в Англії. Мені дуже сподобалася атмосфера на стадіоні. Як там люди вболівають, яка самовіддача! Але зараз я хочу грати тільки в київському «Динамо». Хочу принести користь цьому клубу, спробувати проявити себе, грати в основі. А потім вже буду говорити, що хочу. Зараз поки не так багато і зіграв. Говорити, що хочу в Англію, в Іспанію - це буде неправильно з мого боку.

Дивіться авторську програму Олександра Денисова «Великий футбол» в прямому ефірі на каналі «Футбол 1» щонеділі о 21:20!