Сьогодні 37 років виповнюється Анатолію Тимощуку. У день народження екс-капітана і легенди «Шахтаря» footballua.tv згадує найвидатніших капітанів «гірників».

Георгій Бікезін (1937-49)

Георгій Бікезін став гравцем «Шахтаря» у 1937 році. Його відрізняли атлетичність і високий зріст, холоднокровність і впевненість в собі, сильний удар і вміння відмінно пробивати пенальті. Для команди він був лідером і стовпом оборони. Капітаном Георгій Бікезін став в тому ж 1937 році - після не зовсім приємного інциденту. Після закінчення програного матчу з «Чорноморцем» (1:5) футболісти тоді ще «Стахановця» пішли до ресторану, кілька гравців команди опинилися в міліції. Тоді капітанська пов'язка від Григорія Балаби і перейшла до Георгія Бікезіна - автора єдиного м'яча в поєдинку з одеситами.

Коли до команди прийшов перший професійний тренер тоді ще «Стахановця» Василь Борисенко, Бікезін продовж капітанствувати. Георгій провів всі 25 зустрічей сезону без замін і забив 8 голів, а також був лідером команди поза футбольним полем. Тоді гравці разом з близькими проживали на території стадіону, тому Бікезіну іноді доводилося допомагати їм з питаннями, які не стосуються футболу.

28 липня 1939 відбулися вибори нового капітана, які Бікезін ініціював сам. Він не зміг забити пенальті в двох поєдинках поспіль і вирішив, що не має права керувати товаришами. Тоді він передав капітанську пов'язку обраному командою Миколі Кононенку.

Під час і після окупації німцями Георгій Бікезін був одним з тих, хто відроджував футбол на Донеччині. Так, в Сталіно була створена команда «Авангард», капітаном якої став саме Бікезін. 8 вересня 1943 року Сталіно було звільнено від фашистів, а вже 10 вересня Бікезін був призначений директором стадіону і знову обраний капітаном. Таким чином, Георгій Васильович став єдиним в історії футболу України гравцем, який був капітаном до війни, під час окупації і після війни. Після закінчення ігрової кар'єри Бікезін присвятив себе тренерській роботі.

Юрій Дегтерьов (1967-83)

Юрій Дегтерьов дебютував за «Шахтар» у 1967 році: два воротарі команди виявилися зламані, і місце в рамці довірили саме йому. Уже у 1968 Дегтерьев отримав почесне звання найкращого дебютанта сезону. Його надійність, зібраність, врівноваженість і відмінна реакція дозволили йому у 1977 році також отримати визнання в якості найкращого воротаря СРСР і третього футболіста країни.

Дегтерьов був першим голкіпером «Шахтаря», який носив капітанську пов'язку (з 1974 року). Свого часу Лев Яшин пропонував йому переїхати в Москву і стати його наступником, проте Юрій прийняв рішення залишитися в Донецьку. Також Валерій Лобановський запрошував Дегтерьова до Києва - той знову відмовився. Юрій Віталійович досі залишається зразком відданості тільки одному клубу - «Шахтарю» - і вважається одним з найкращих воротарів в історії клубу. «За нинішніх ринкових часів, коли все продається і все купується, навіть боязно ці слова вголос вимовляти - чого доброго, на сміх піднімуть... Вірність клубу, почуття обов'язку, патріотизм ... Але ж так дійсно було !, - говорив Юрій Дегтерьов . - Була чудова команда «Шахтар», створена на початку сімдесятих років Олегом Петровичем Базилевичем, з солідним, майже десятирічним запасом міцності. Було абсолютно щире відчуття взаємної необхідності цієї команди і її вболівальників. Можете мені не вірити, але я навіть уявити собі не міг, як це: кинути цих людей, що відносяться до тебе з таким обожнюванням, 40-тисячним хором скандують твоє прізвище... ».

Крім «Шахтаря» Дегтеьов також виступав і в збірній СРСР, де в 17 матчах 10 відстояв на «0».

дегтеровВолодимир Сальков (1960-68)

Незважаючи на те, що Володимир Сальков був вихованцем групи підготовки «Шахтаря», так склалося, що в свій час йому довелося покинути рідну команду. Проте, погравши за Спортивний клуб Південно-Уральського військового округу і за «Крилья Совєтов», Володимир Максимович повернувся в рідну команду, де йому судилося стати легендою.

Коли Сальков перейшов до «Шахтаря» (у 1960 році), капітанами команди були Іван Федосов та Валентин Сапронов, а новим ватажком призначили Геннадія Снєгірьова. Як згадує сам Володимир Сальков, «... він напередодні комусь нагрубив, повівся недисципліновано. А я був обраний, як зараз кажуть, віце-капітаном. Снєгірьов настільки ревно поставився до цього, настільки затаїв на мене образу, що з роками в серцях мені кинув: «Ти у мене славу відібрав!». «Капітанство» Салькова в «Шахтаря» справді прийшлося на славні часи в історії клубу. Так, в 1961 році перший Кубок СРСР в історії клубу над головою підняв саме він, як і рік тому. Це була воістину золота епоха для «Шахтаря».

На полі Салькова використовували в основному на позиції персональщика, а також півзахисника і переднього центрального захисника. На жаль, Володимиру Максимовичу довелося рано закінчити кар'єру через травму меніска, проте Олег Ошенков взяв його в помічники по селекції і роботі з дублем. Надалі Сальков багато років займався в «Шахтарі» тренерською діяльністю.

Анатолій Коньков (1968-74)

Валерій Лобановський називав Конькова гравцем рівня Беккенбауера і, як і Олег Базилевич, вважав його найкращим опорним півзахисником, якому не було рівних. В цілому ж Анатолій Дмитрович був універсальним футболістом. Його «коником» була відмінна техніка, точність в передачах (особливо це стосується фірмового першого пасу), поставлений удар - в тому числі, дальній. Бездоганний у відборі м'яча, він умів розпізнавати слабкі місця в грі суперника і використовувати їх.

До складу «гірників» Конькова покликав Олег Ошенков. Талановитий хлопець добре зарекомендував себе в дублі, а вже у 22 роки уродженець Красного Луча став одним з ключових гравців «Шахтаря», виступав у збірній СРСР. Носив в донецькій команді капітанську пов'язку. Після сезону 1974 роки перейшов в київське «Динамо», де так само показав себе виключно з найкращого боку і виграв чимало титулів.

Анатолий КоньковАнатолій Тимощук (1998-07)

«Більш мотивованого гравця я не бачив у своєму житті. Це - диво якесь. Він - природжений лідер», - говорив про Тимощука Стіпе Плетікоса. Анатолій провів у Донецьку 9 років, і за цей час став справжнім ватажком команди, її незамінним футболістом і капітаном, а також беззаперечним основним гравцем збірної України. Він завжди відрізнявся надійністю, бійцівськими якостями, великим професіоналізмом і продовжує і зараз бути зразком центрального півзахисника. Капітанську пов'язку Толик отримав від Невіо Скали в сезоні 2001/2002: як раз, коли «Шахтар» вперше став чемпіоном України. В тому «золотому» сезоні він був єдиним, хто відіграв у всіх матчах.

Після «Шахтаря» Тимощук перейшов в «Зеніт», який заплатив за українця рекордну для пострадянського простору суму - 20 млн. доларів. У Санкт-Петербурзі наш Толік також носив капітанську пов'язку. Потім був перехід в «Баварію», де Тимощук став другим футболістом в історії незалежної України, який виграв головний європейський трофей - Кубок чемпіонів.

Анатолий Тимощук