До сих пір не можу повірити в те, що події на «Максимірі» мали місце в реальності, а також у те, що я був їх свідком! Проте давайте про все по порядку, адже мені є, про що вам розповісти та що показати…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шахтар рятує безнадійну ситуацію і здобуває нічию в Загребі (ВІДЕО)

Ми відлітали зранку понеділка із сонячного та теплого Києва, а потрапили в залитий дощем Загреб. Щоправда, в столиці Хорватії також було тепло, по дорозі з аеропорту я навіть побачив серед яскраво-зеленої трави і опалого жовтого листя пухнасту кульбабку. Така була весна в загребському листопаді.

А от коли вирушали на передматчеві заходи, приблизно в 16-й годині, почалася злива і темрява була, ніби вночі. Загреб невелике місто. Відстань від готелю до стадіону була не більше трьох кілометрів, але через тамтешній трафік ми їхали не менше, ніж півгодини.

«Максимір»… Ох як багато хочеться про нього розповісти, навіть не знаю, з чого почати. Почну з відступу – панове, давайте цінувати наші стадіони, давайте ходити на наші стадіони! Адже «Максимір» – фактично, головна арена Хорватії, поступається більшості українських стадіонів. За багатьма показниками! І значно!

Вийти з автобуса і не потрапити під дощ було неможливо. З зовнішнього боку ти потрапляєш під накриття трибуни, а по дорозі до прес-центру (це загалом метрів 20) спершу виходиш на саму трибуну (а над ними майже ніде нема накриття), проходиш кілька кроків і вже опиняєшся в приміщенні з мокрою головою і, відповідно, оновленою зачіскою.

Перша асоціація з «Максиміром» – стадіон «Ворскла імені Олексія Бутовського», де 10 років тому відбувся мій коментаторський дебют. З приміткою, що полтавська арена значно комфортніша і збудована більш продумано. Трибуна навпроти центральної і праворуч, менша з табло – дуже схожі. Коментаторська позиція – під металевим козирком – також.

Моя коментаторська позиція знаходилася на п’ятому поверсі, тоді як загальна «ложа преси» (незрозумілий намет посеред трибуни) – трьома поверхами нижче. Власне, я був на одному рівні з центральними камерами. Видимість звідти поганенька, особливо дальнього флангу. Вже під час трансляції неодноразово ловив себе на тому, що мимоволі більше дивлюся гру в моніторі, але змушував себе переключитися безпосередньо на поле. Ще на стадіоні подекуди лежать доріжки, які набирають в себе вологу і ти «чвякаєш» по ним, промочуючи ноги. Все для людей, все для комфорту!

Іншими словами, перше знайомство з «Максиміром» викликало занепокоєння перед ігровим днем.

А от ранок середи потішив сонцем, ніби й не було безкінечної зливи напередодні. Звісно, ми вийшли на прогулянку центром міста. Загалом, за атмосферою Загреб нагадав Київ, хоча в менших масштабах: подекуди скляні бізнес-центри, відносно високий темп, заклопотані люди… Кілька симпатичних міських пам’яток, не багато, невелика пішохідна зона із закладами. Звісно, кожному своє, але, умовно, центральні частини Кракова, Варшави, Вроцлава або Будапешта вразили більше.

Знайшли ось такий «стенд пошани» збірної Хорватії як срібного призера останнього чемпіонату світу.

А от і, безпосередньо, фан-шоп «Динамо» на центральній площі Бан Єлачича. Невеликий, але більший, ніж на «Максимірі». Крім традиційних товарів зі стандартним асортиментом, там також можна було знайти деякі «артефакти».

Копія Кубку ярмарок 1967, капітанська пов’язка Аріяна Адемі та рукавички Домініка Ліваковіча, діючих гравців команди.

А оце – ігрова футболка сезону 2000/2001 Єрко Лєко, за два роки потому він перейде в київське «Динамо».

На вулиці запам’яталася оця колоритна парочка – дядько класно співав, граючи одразу на кількох інструментах, а поруч із ним віддано сидів його пес.

В місцевому торгівельному центрі до магазина з хорватськими сирами та ковбасами привертали увагу, виставивши у вітрині прикольний старий мопед.

На одній з вуличок ми натрапили на пам’ятник Ніколи Тесли, геніального винахідника, який народився на території сучасної Хорватії і на честь якого Ілон Маск назвав свій бренд електромобілів, не навпаки. Там же випадково зустрілися з експертом «Великого футболу» В’ячеславом Шевчуком, який також прогулювався Загребом.

Йшли далі й дізналися, що пінгвіни обіцяли бути за «Динамо»

А от що насправді вразило в столиці Хорватії, принаймні в центрі міста, так це велика кількість книжкових магазинів. На вітрині, зокрема, пропонували автобіографію Луки Модріча. Люди, любіть футбол та читайте книжки!

Повертаючись до готелю, побачили ось таку будівлю. Виявилося, що це художня галерея, а не пам’ятник Київському торту.

І от ми на стадіоні в день гри. Подивившись матч молодіжних збірних і, звернувши увагу, як постійно ковзали і падали футболісти через слизький газон, виникало занепокоєння чи не повториться подібне на «Максимірі». Тим більше, мені написав гравець «Ференцвароша» Олександр Зубков, що коли вони грали на цьому стадіоні влітку у кваліфікації ЛЧ, газон був у жахливому стані. На жаль, в другому таймі гравці «Шахтаря» часто втрачали рівновагу за тієї ж причини.

Ось так виглядало моє робоче місце безпосередньо перед матчем.

Відзначу, що цей матч викликав неймовірний ажіотаж у Загребі. Притому, що ніякої реклами в місті я не помітив. Більшість квитків були розпродані за кілька годин після того, як надійшли в продаж. На «Максимірі» були присутні 28 316 глядачів, це притому, що середня відвідуваність домашніх ігор «Динамо» в чемпіонаті Хорватії в десять разів менша – приблизно 2800. Деякі місцеві ЗМІ анонсували рекорд, понад 30 тисяч гладячів, але насправді зібралося на кілька сотень менше, аніж на грі з «Аталантою».

Ніякої шоу-програми нема, стадіон старий і відверто потребує бодай ремонту. WC – виключно будки біотуалетів, не освітлені, через що їх відвідування перетворюється на квест, адже доводиться підсвічувати телефоном, який важливо не впустити…

Атмосфера під час матчу була дуже напружена, але не скажу, що надзвичайно гаряча. Бували моменти, коли стадіон ледве не зовсім замовкав. Хоча, звісно, заповнені трибуни завжди утворюють і заряджають особливою енергетикою.

Про саму гру розповідати не буду, ви бачили все самі. Скажу відверто, коли рахунок став 3:1, хотілося закінчити ефір тієї ж миті, але розв’язка вийшла такою, що повірити у неї майже неможливо. Епізод з пенальті вартий окремої уваги! Абсолютно однозначно, що рефері призначав 11-метровий за падіння Тайсона, але бразилець падав сам, без фолу, тож VAR, очевидно, скасував би рішення Бриха. Проте виявилося, що відеоасистенти, навпаки, побачили те, що відбувалося не біля м’яча і залишалося поза увагою майже всіх – очевидний удар ліктем в скроню Пятова від суперника. І це 1000% пенальті, який призвів до камбеку – 3:3!!! Це притому, що українська команда на початок компенсованого часу «горіла» 1:3!

Так, «Шахтар» зіграв внічию з «Динамо» Загреб, так, це не перемога, але «гірники» врятували, здається, «мертвий матч», коли шансів не було геть зовсім! Тому в мене й були такі емоції, я не міг повірити у те, що відбувалося! Шеф-продюсер каналів «Футбол» Іван Гресько був поруч і випадково відзняв ці емоції, за що йому окрема подяка, адже я точно запам’ятаю і збережу це відео на все життя. Дивлячись ці кадри я десь навіть не впізнаю себе, як-то кажуть «було, наче в тумані»…

ПІСЛЯМОВА

Спробуйте уявити картину. Я говорю останні слова в ефірі, знімаю гарнітуру і надалі перебуваю під враженнями. І тут до мене підходить людина, яка повільним, впевненим рухом, дивлячись мені в очі, дістає з кишені ніж-метелик і розкриває його… Уявляєте? А уявляєте мою реакцію?! Чоловік, помітивши моє занепокоєння, розсміявся, сказав: «don’t worry!» і почав відрізати скотч, який тримав дроти. Це був технік, який облаштовував коментаторську позицію і тепер мав її «розібрати». Вийшло дотепно…

Але був іще певний момент, який надзвичайно вразив мене. Причому, на жаль, надзвичайно негативно. Після гри ліфти не працювали для загалу, на них могли спускатися лише VIP, тому залишивши трибуну, ми потрапляли у так би мовити внутрішнє приміщення будівлі стадіону і опинялися у бетонній коробці, між двома бетонними стінами у неймовірному натовпі. Я не схильний до клаустрофобії, але було жахливо. Дехто курив. Дехто агресивно реагував, почувши, що ми між собою спілкувалися українською. А я особисто чув, як хтось з хорватів у натовпі згадував трагедію «Хіллсборо»…

Не дай Боже, мінімальний інцидент або вогонь – рятуватися нема де, це бетонна пастка, і тут також не уникнути трагедії. Ось два відео в цьому коридорі за трибуною та на сходах. Ми показували їх представнику УЄФА, на що він сказав, що їм відомо про проблеми «Максиміра» і його небезпеку, але…

А наостанок ми підійшли привітати головного тренера «гірників» Луїша Каштру. Він щиро дякував за підтримку і справив враження надзвичайно чемної і доброї людини. Далі буде!

 

Дізнавайся про результати матчів і дивись круті голи найпершим! Читай наш телеграм-канал.